​Барельєф Архистратига Михаїла: хто відповідатиме за паплюження пам’ятки?

zp.biz.ua

Довідка: Архистратиг Михаїл — унікальна реліквія, пов’язана із діяльністю київського магістрату.

До 1811 року розташовувався на будівлі київської ратуші, в якій відбувались засідання міського магістрату. Під час пожежі в 1811 році реліквія була врятована від вогню. З 1982 року експонат тимчасово зберігається у Музеї історії міста Києва. Висота барельєфу — 2м. 60 см.

У певний період часу правління нині існуючих псевдоеліт, котрі на вістря поставили не збереження країни та її історичних пам’яток, а власне збагачення через усілякі оборудки, котрі можуть дати можливість отримати ґешефт, в країні почали занепадати певні галузі, в тому числі і музейна. А потому – пішли скандали, коли стало відомо, що деякі твори мистецтва підмінювали копіями, а оригінали – зникали у небуття.

Тож, коли з’ясувалось, що барельєф захисника Києва «Архангела Михаїла», що ще за радянських часів у 1982 році було передано Національним музеєм історії України (на той час — Державний історичний музей УРСР) до Музею історії Києва, наразі суттєво відрізняється від фото, як його було зафіксовано до того, як його передали, постало абсолютно логічне питання: з якого дива так сталось? Представники Музею історії Києва зміну зовнішнього вигляду пояснювали реставрацією. Проте в усьому світі реставрація — це сукупність рятувальних, відновлювальних і консервативних засобів відносно творів мистецтва (від ювелірства — до архітектури). А той об’єкт, що виставлено в Музеї історії Києва, суттєво відрізняється від об’єкту, який йому передавали.

Коли ж журналісти почали цікавитись питанням, як так склалось і чи, часом, не підмінили сам експонат, виявилась дивна річ: на співпрацю з журналістами пішли лише у Національному музеї історії України, відповідаючи на запити згідно закону, а от Міністерство культури України та дирекція Музею історії Києва – дали зрозуміти, що на співпрацю не готові. І це за умови, що їм ставили логічні і вмотивовані питання. Зокрема: де знаходяться усі три реставраційні паспорти, якщо реставрація таки відбувалась?

Щоб розібратись з питанням справжності експонату, було зроблено велику кількість запитів та вивчено чималу кількість документів. Але, з іншого боку, лишень преса почала цікавитись ситуацією з барельєфом, Музей історії Києва без згоди з реставраційною радою Національного музею історії України (якому експонат належить) терміново влаштував технологічну експертизу для доведення автентичності експонату, неначе бажав спішно замести сліди.

Тож, згідно з листом 060/37 від 13.02 17 року співробітники наукового відділу фізико-хімічних досліджень Національного науково-дослідного реставраційного центру України у квітні 2017 року були змушені провести експертизу і потім, за результатами хіміко-технологічного дослідження музейного предмета кінця 17 сторіччя барельєфа Архистратиг Михаїл, зробити заключення, аби довести, що барельєф, що наразі зберігається в Музеї історії Києва, є справжнім.

Подібне ще більше насторожило і, звісно, захотілось ознайомитись з висновками експертизи та експертів, а також поговорити з паном Марченком, котрий і брав участь у тій славнозвісній експертизі.

При зустрічі пан Марченко підтвердив, що реставрація і справді відбувалась у майстернях лаврського музею. Також він розповів, що на той період часу дозвіл на реставрацію надавали представники департаменту культури м. Києва, проте зазначив, що групі під його керівництвом дістались «чорнові» роботи, а от сусальним золотом покривали не у цих майстернях. І, що цікаво, він зазначив, що як реставратор по металу настоював на відновленні поліхромного покриття, проте було прийняте інше рішення, що сьогодні і не дивно, адже, як також він розповів, що на той період часу майстерні очолював славнозвісний українофоб Вакуленко, фото якого є в Інтернеті, і де видко, що ця особа вважає себе таким собі барином, для котрого золото — то визнання величі, та який у літку 2017 року зірвав перейменування музею російського мистецтва, та котрий співпрацював з Табачником, а також прославився багатьма іншими негативними вчинками. Так от, зі слів пана Марченка, на той період часу базікали, що начебто було утворено такий собі трикутник, коли в реставрації експоната (тобто в майбутньому покритті золотом) брала участь приватна структура, котра була між департаментом культури Києва та Музеєм історії Києва.

Представники Музею історії Києва не вважали за потрібне відповідати журналістам на всі журналістські запити. Так, відповідь прийшла лише на один, де представники музею повідомляли, що «екземпляр реставраційного паспорту музейного предмету, що зберігався серед службової документації Музею історії міста Києва в приміщеннях Українського Дому (Хрещатик,2), був втрачений під час подій Революції Гідності 2014 року разом з частиною документації та музейними предметами. Про інші екземпляри реставраційного паспорту, а також і про місце проведення реставрації музейного предмету, нинішня адміністрація Музею історії міста Києва відомостей не має». Але, зі слів пана Марченка, керівництво Музею історії Києва не може не знати про те, де експонат вкривали сусальним золотом, оскільки після реставрації, що проведена була в Лаврі, експонат забрали саме до цього музею.

Те, що в Музеї історії Києва редакції повідомили неправду, стало зрозуміло згодом. Вже тоді, коли після відповіді з Міністерства культури України від прес-служби надійшла відповідь на запит журналістів, в котрому, по-перше, повідомлялось, що «за наявними у Мінкультури документами, барельєф було передано на тимчасове зберігання до Музею історії міста Києва, відповідно до акту видачі від 18.05.1982 року», а по-друге, що «питання проведення реставрації музейних предметів виходить за межі повноважень Мінкультури, визначених положенням про нього, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495.

Таким чином, для отримання детальної інформації щодо стану музейного предмету – барельєфу «Архангел Михаїл» редакції «Конфліктів і законів» необхідно звернутись до Національного музею історії України, у якому зазначений предмет перебуває на обліку в основному фонді». Тобто: прес-служба міністерства підтвердила, що Музей історії Києва незаконно утримує у себе експонат, який їм було передано на тимчасове зберігання, проте відповідальність за цей експонат (що є нонсенсом) несе дирекція Національного музею історії України. Тож виходить, і рішення про реставрацію Музей історії Києва не мав права приймати без згоди Національного музею історії України.

І чи не дивина: у Музеї історії Києва, виявляється, що завгодно могли і можуть зробити з експонатом, але відповідальності за це вони – не несуть, оскільки за нього – не відповідають. Тож і не дивно, що вони організовували оборудку з покриттям експонату сусальним золотом (а ще треба підняти фінансові документи, аби, знаючи про бажання більшості причетних до фінансових оборудок чиновників збагачуватись за державний кошт, зрозуміти, чи не було афери з використанням цінного металу), але при цьому у Музеї історії Києва (як вони повідомили редакції!) не мають жодних документів про реставрацію, і як вони повідомили, навіть не знають про місце, де проводилась реставрація, та хто виконував роботи з покриття барельєфу сусальним золотом. І, звісно, не мають акту виконаних робіт.

Зважаючи на те, що прес-служба Міністерства Культури відправила редакцію до дирекції Національного музею історії України, редакція і звернулась туди за багатьма роз’ясненнями.

Згодом стало зрозумілим, що, на відміну від Музею історії Києва, в архівах Національного музею історії України зберегли і опис предмету Архистратиг Михаїл, і мають усі записи його вигляду і усі інші документи. І з’ясувалось, що директорка музею Тетяна Сосновська теж не розуміє, як може бути, що відповідальність за експонат лежить на дирекції їхнього музею, а сам предмет знаходиться в іншому. Також вона розповіла і про те, що Міністерство культури України в багатьох питаннях відмежовується від вирішення питання щодо повернення барельєфу до фондів Національного музею історії України.

Звісно, знаючи про усі скандали, до котрих нині причетні пан Ніщук та пані Мазур, які наразі ліпше будуть вирішувати проблеми забудовників, аніж культурної спадщини, розумієш, що славнозвісний анекдот про пральню та Мінкульт якнайкраще характеризує діяльність нинішнього керівництва Міністерства культури.

Проте, як вже зазначалось вище, зацікавленість журналістів автентичністю барельєфа призвела до того, що на початку цього року було проведено експертизу, з висновків якої стало видко, що барельєф Архистратиг Михаїл, що датується другою половиною 17 століття та раніше прикрашав фасад ратуші Києва Подільського магістрату, зберігається у Музеї історії міста Києва, де пам’ятка перебуває і дотепер. У 2001 році барельєф, без згоди Національного історичного музею, у котрого він знаходиться на балансі, було вирішено реставрувати. Реставрація відбувалась у Центрі наукової реставрації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Але, як з’ясувалось, «заповідник не зберігає реставраційну документацію пам’яток з інших музеїв. Після проведення консерваційно-реставраційних робіт пам’ятка разом із супроводжуючою документацією (паспорт реставрації пам’ятки, фотографії) передається до місця постійного зберігання».

Однак пам’ятку було передано не до «місця постійного зберігання», чому? Але далі у відповіді директорки лаврського заповідника ще цікавіше: «на засіданні науково-реставраційної секції рухомих пам’яток культури питання реставрації барельєфу «Архангел Михаїл» інв. № СК-269 не розглядалося у період 1999-2001. Крім того, зазначаємо, що у період з 1999-2001 у штатному розписі заповідника такий структурний підрозділ, як Лаврська реставраційна майстерня, відсутній». Погодьтесь, що подібна відповідь – достатньо оригінальна, адже, якщо дивитися під таким кутом, то виходить, що барельєф «Архистратиг Михаїл» реставрували на території музею Лаври – нелегально, або напівлегально. Але чому? В чому інтрига?

Проте у копіях висновку експертизи, що за запитами редакції було надано дирекцією Національного музею історії України, вказано що «групою реставраторів металу під керівництвом О.І. Марченко було проведено реставрацію. У процесі реставрації згідно з рішенням реставраційної ради Центру наукової реставрації, поліхромний розпис, який прикрашав поверхню основою з лицьового боку, було реставровано, але під час реставрації не відбулось повернення барельєфу його першозданного зовнішнього вигляду, а він був замінений позолотою».

Чому так відбулось – з’ясувати не вдалось, оскільки у Національного музею історії України відсутні будь-які документи по реставрації (туди їх ніколи не передавали). А от до музею історії Києва виникли питання, адже вони вже в експертизі вказують, що для проведення цьогорічної реставрації вони посилались на документи, що були раніше. Так ці документи існують, чи ні? Якщо ні, то на яких підставах проводились порівняння і чи є вони правдивими? Якщо так, то навіщо повідомили неправду редакції про відсутність документів та інформації про реставрацію?

Але найцікавіше в тому, що, вже згідно з висновком проведення експертизи барельєфу Архистратиг Михаїл, реставрація була проведена некоректно, хоча експертиза і підтвердила, що основа барельєфа автентична, проте поверхня пам’ятки повністю вкрита шарами поновлення. Лицева сторона суспільною позолотою з підготовчими фарбами шарами та тонуванням під колір. Зворотна сторона, укріплена каркасом, повністю вкрита захисними шарами фарби.

І звідси виникає декілька запитань, котрі правоохоронні органи повинні поставити як Департаменту культури міста Києва, так і Міністерству культури України.

Перше: чому барельєф вперто не повертають до Національного музею історії України, якщо саме міністерство стверджує, що саме ця структура несе за неї відповідальність?

Друге: хто давав розпорядження про проведення експертизи, що відбувалась в Центрі наукової реставрації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника?

Третє: хто і на якій підставі приймав рішення про зміну зовнішнього вигляду експонату та наполіг на покритті його золотом, а не на реставрації у поліхромному вигляді?

Четверте: чому представник лаврського заповідника відхрещується від проведення тих робіт і з чим це пов’язано?

П’яте: де зберігаються акти виконаних робіт, використання дорогоцінних металів і що то була за фірмочка, котра ці роботи проводила і головне — де, оскільки у Лаврському заповіднику відбувались лише роботи по металу?

Шосте: так де ж зберігаються вцілілі реставраційні паспорти від реставрації початку двотисячних, аби їх порівняти з висновками, котрі отримані вже експертизою, що проведена цього року?

А от що далі буде з історичною пам’яткою Архистратиг Михаїл? Дирекція Національного музею повідомила, що підготувала листи до усіх потрібних структур щодо того, аби чиновники посприяли у прискоренні оформлення належним чином (відповідно до вимог Міністерства культури України) документів на подовження терміну тимчасового експонування в Музеї історії м. Києва експоната основного фонду Національного музею історії України барельєфа Архистратига Михаїла.

Але лишається питання: чи притягнуть до відповідальності тих, хто вирішив сплюндрувати, а потому і спаплюжив зовнішній вигляд барельєфу? Проте і тут питання — руба, оскільки хто буде брати за комірець осіб, котрі при Табачнику давали можливість заробляти багатьом тим, хто і нині пригрітий владою?

k-z.com.ua

Источник

Другие публикации

Новини компаній