Скандал на "Бандерштаті": про стурбованих і стурбованість

Криминал

Ми це вміємо. Влаштовувати сварки на рівному місці. Чубитися там, де слід єднатися.

Скидатися на тупих провінціалів. І виправдовуватися так, що краще промовчати б, пише для "Тижня" Юрій МакаровЦьогоріч мистецький фестиваль "Бандерштат" на Волині відзначав 10-річчя. Свято усталилося, набуло репутації, найвизнаніші рок-виконавці й культуртрегери вважають за честь брати в ньому участь, не останньою чергою через ідеологію заходу як у прямому (національні цінності, спадковість із героями Другої світової, звідси й назва), так і в переносному значенні: здоровий спосіб життя, цілковита відсутність алкоголю (його продаж у дні проведення свята просто припинено в усіх крамницях міста вольовим способом; рок-фестиваль без випивки і "трави" – це, безперечно, українське ноу-хау), бюджетний режим витрат відвідувачів, суцільний ­позитив...Усі цьогорічні учасники, з якими я спілкувався, цей позитив випромінювали. Але в медіапросторі не обійшлося без плямочки: на фестивалі скасували презентацію книжки "Розстрільний календар" про закатованих комуністичним режимом митців, громадських діячів, військових, науковців. Проект народився зі сторінки в соціальних мережах, у якомусь розумінні це плід колективної творчості. Я бачив ту книжку. Вона дає уявлення, як сьогодні можна розповідати про трагедію нації. Спокійно до щему. Без дешевих ламентацій, без пафосу, без чергових тужливих банальностей. І в чому ж причина відмови? Виявляється, ініціаторка проекту Олена Герасим’юк кілька місяців тому запостила в фейсбуці репліку на підтримку "Маршу рівності". Й усе? Й усе. Усе! Напередодні до організаторів завітав один активіст, депутат від партії "Свобода", який переказав незадоволення інших неназваних активістів. Цього виявилося досить, щоб великий "Бандерштат" залишився без маленької презентації.У тому, що з цієї мікроподії здійнявся ґвалт, я вбачаю дуже позитивний знак. Ні, мене однаково важко запідозрити в нетрадиційних сексуальних практиках і в симпатії до ліволіберальних ідей, і я, чесно кажучи, не Вольтер, щоби буквально вмирати за чужі переконання (хоча насправді сам філософ такого не казав, це апокриф). Проте не люблю, коли мені наполегливо підказують, як кохатися та як любити Батьківщину. Я радий, що в країні чимдалі більше тих, хто не схильний терпіти вибрики носіїв "правильної" ідеології, навіть якби вона була правильною без лапок. Якщо на четвертому році війни вас досі хвилює, хто з ким у якій конфігурації, це вже не цінності, а... стурбованість.Але повернімося до скандалу. Коли він таки здійнявся, почалися пояснення, виправдовування й зустрічні закиди на кшталт "а чого вона в короткій спідниці?". Місцевий осередок згаданої вище партії відмежувався від залякування, яке ніби таки мало місце. Ну а захисники "правильної" (цього разу в лапках) ідеології почали звинувачувати неолібералів у черговій антисвободівській провокації. Стоп! Однесенький візит – і адміністратори "Бандерштату" скисли? Не фестивалю гаптування бісером, а свята, яке має засвідчити, що в українців досі є яйця! Що мали зробити організатори? Показати, що є. Забезпечити захід будь-що! Що мала зробити "Свобода"? Не мекати, мовляв, це не ми, а спорядити охорону, а ще провести роз’яснювальну роботу з тими, хто виступає від імені партії. І тоді всі фігуранти зберегли б обличчя. Вірите в такий сценарій? Отож-бо.Я ніколи не приховував, що не люблю "Свободи" за її обмеженість і лицемірство. Лицемірство, бо дещо знаю про її дивовижний злет за часів Януковича, а також про окремих депутатів на місцях, які, прийшовши до влади, демонструють апетити не гірше за останнього рига. Обмеженість, бо вирішувати надскладні проблеми посттоталітарної, постколоніальної України за допомогою їхніх простеньких ідей – національне самогубство. Водночас визнаю, що рядові свободівці часто-густо ставали прикладом відваги й на Майдані, й на фронті. А інші, в тилу й місцевих радах, не ставали. І цього разу не стали.А ще в антиґейській, як було сказано, стурбованості є чималий комічний ефект. Ще від 80-х років минулого століття я чув від психотерапевтів-практиків, що агресивна гомофобія може бути ознакою латентної гомосексуальності. Це якщо дуже делікатно: може. Днями я цілком випадково, немов навмисно до теми, натрапив на академічне підтвердження. Це старе посилання на дослідження в університеті штату Джорджія (Journal of Abnormal Psychology, 1996 Aug; 105/3/): двом групам чоловіків – одній звичайній, другій з явних гомофобів – показували, перепрошую, ґей-порно. Перша дивилася без цікавості. У другої безпристрасні прилади реєстрували статеве збудження. Природу не надуриш. І якщо вже не хочеш, щоб тебе приймали за ґея, просто не будь пі..сом. uainfo.org

Другие публикации

Новини компаній