З історії Волинської духовної семінарії. Корпуси ВДС в Житомирі від заснування і до сьогодні. ФОТО

NewsDks

Волинська духовна семінарія була заснована 14 травня 1796 року стараннями першого (після приєднання Волині, за Катерини II, до Росії) Волинського і Житомирського єпископа Варлаама Шишацького.

Розташована вона була спочатку в будівлі Свято – Преображенського монастиря у місті Острозі – колишньому центрі освіти на Західній Україні. Після пожежі в 1821 році, яка знищила будівлі семінарії, в 1825 році вона була переведена в місто Антопіль Острозського уїзду, а в квітні 1836 року в місто Кременець, а восени 1902 року в Житомир.

Комплекс будівель Волинської духовної семінарії (навчальні корпуси, гуртожиток і господарські споруди) збудували в 1897 – 1902 роках на Ілларіонівській вулиці (тепер вулиця Грушевського) в модному тоді архітектурному неоруському стилі, який творчо використовував мотиви древньоруського зодчества Псковської і Новгородської шкіл XIII - XIV століть. Ця територія раніше, в період будівництва кафедрального Преображенського собору в ХІХ столітті, використовувалась для тимчасових будівель і споруд собору. На мапі міста 1861 року на цьому місці можна побачити притулок і три дерев’яних будинки для церковнослужителів, а на розі вулиць Ілларіонівської та імені 1812 року (тепер Перемоги) – дерев’яна Ілларіонівська церква, використовувалась як тимчасовий собор. Після завершення будівництва собору дерев’яну церкву знесли, і на її місці побудували кам’яну на честь святого благовірного князя Олександра Невського, яку потім перейменували на собор Ігнатія Богоносця.

Ректорами семінарії в Житомирі були в різні роки Амвросій (Гудко), Аверкій (Кедров), Миколай (Кенарський), Ієрофей (Померанцев) і Яків (Немоловський). Єпископ Амвросій (в миру Василь Іванович Гудко) 8 серпня 1918 року був заарештований червоноармійцями, які прибули в монастир, щоб конфіскувати хлібні запаси, і наступного дня розстріляний. Архімандрита Аверкія (в миру Полікарп Петрович Кедров)заарештували в 1922 році (він був тоді єпископом Волинським і Житомирським) і вислали в Узбекістан.

В листопаді 1924 року він проживав в Москві, потім повернувся в Житомир. Його ще кілька разів арештовували і відправляли у в’язниці і заслання, а в 1937 році розстріляли. Як склалась доля інших ректорів семінарії – невідомо. В семінарії навчались український поет і літературний критик Олекса Коронатович Стефанович (1899 - 1970), директор державного банку України Костянтин Йосипович Клепачевський (1887 - 1979), український художник-графік Нил Хасевич (1905 - 1952), український публіцист і композитор Арсеній Рибчинський (1892 - 1941), настоятель УПЦ в Канаді (яка надалі реформована в УАПЦ в США) митрополит Іоанн (Іван Теодорович, 1887 - 1971).

В 1919 році Волинська духовна семінарія була повернена в місто Кременець, а в 1939 році її взагалі зачинили. В 1919 році в одній з будівель колишньої семінарії знаходилась Юнацька школа Української Армії, організована генералом Всеволодом Петровим. Собор Ігнатія Богоносця було знесено в 1927 році і на його місці було збудовано навчальний корпус школи Червоних командирів. З 1931 року до вересня 1939 року на території колишньої Волинської духовної семінарії дислокувався Донецький полк 44-ї стрілкової дивізії, в 1940 – 1941 роках – Житомирське військово-піхотне училище, радіошкола і радіолабораторія Червоної Армії (в ній працював конструктор і винахідник В. Софронович), а після Другої світової війни – полк зв’язку 8-ї механізованої армії, який в народі прозвали «Три сімки» (за першими цифрами номера військової частини). У вцілілій після війни будівлі колишнього навчального корпусу школи Червоних командирів була казарма.

В 1956 році полк зв’язку перевели на Богунію, і в листопаді того ж року там відкрили завод з виробництва електровимірювальної техніки «Электроизмиритель», який почав свою діяльність з випуску кнопок-вимикачів. Навчальні корпуси колишньої Волинської духовної семінарії під час війни сильно постраждали від пожежі. Їх відновили і передали заводи лише в 1960 році. В першій зліва будівлі розмістили адміністративно-інженерний корпус, а в другому – виробничий. Будівлю колишньої школи Червоних командирів використали під клуб заводу. В наші дні в ній розташовані магазини та офіси. У 2008 році адміністративно-інженерний корпус реконструювали під бізнес-центр «Імперіаль» з повним відновленням фасадів, згідно першопочаткового проекту і з надбудовою двох мансардних поверхів.

 

Джерело: vdsLUTSK

Всі новини Житомира

Другие публикации

Новини компаній