Воронка історії: як Україні не повторити долю Російської імперії

FaceNews.ua

Нам треба зупинити більшовизм сьогодні. Інакше ми просто не встигнемо.

Книга Михайла Зигаря «Імперія має померти» просто приголомшила мене. Я, звісно, не вперше читав про події 1900-17 рр., але передана картина і час, в якому ми живемо, просто шокували мене тим, наскільки не вивчений і не осмислений урок. Тож я спробую поділитись деякими важливими наслідками аналізу цих уроків.Воронкою історії я вирішив назвати час, коли зруйновані старі політичні інститути, але нові не мають можливості закріпитись, оскільки натовп змітає все на своєму шляху. Коли закручується історична воронка – вихід з неї завжди буде тільки один: терор.Паралелі з 1917 відчуваються повсюдно. Влада, яка неуспішно намагається проводити реформи, втрачає довіру і її все частіше звинувачують в подібності з минулим режимом (нагадує уряд Керенського). Країна у війні, і навколо активно лунають тези про бариг, які заробляють на ній заробляють (як це співзвучно з тезами про те, що війну розв’язали капіталісти). Однак, що по справжньому шокує – це натовп, який і тоді і зараз живе постійними слухами, зрадо-перемогами. Суспільні настрої міняються кардинально в лічені місяці. Від «полубога Керенського» до «предателя революции» пройшло всього 5 місяців. І тих же 5 місяців пройшов Ленін, від фактично кінця власної кар’єри невдалим виступом в травні, до голови Ради народних комісарів в жовтні.Швидкоплинна народна любов не дозволяє закріпитись державотворчим процесам. Фактично, після революції народні маси стають полем битви популізму. Представники влади змушені проводити політику популізму, у відповідь на ще більший популізм опозиції. Останні не гребують в своїх обіцянках і діях нічим, оскільки ціль отримати владу є вищою за будь-які інші. Коли зруйновані старі інститути, народна довіра стає єдиним джерелом легітимності влади, і фактично, той хто отримує цю довіру і є справжньою владою. Більшовики щонайменше двічі могли бути знищені до жовтневої революції. Але влада, яка є заручником свого ліберального курсу, в підсумку стала жертвою. У своїх спогадах більшовики постійно згадують, що «влада сама плила їм в руки». І це навіть стало предметом дискусій між Леніним, Троцьким і Камєнєвим: чи варто вдаватись до збройного захоплення влади, коли її можна просто підібрати?Більшовики вирішили не грати по новим правилам. Вони не хотіли брати участь у виборах, в яких однозначно б програли. Вони абсолютно неадекватно оцінювали реальну економічну і політичну ситуацію. Ніхто не вірив, що в тій ситуації більшовики б протримались при владі більше кількох тижнів. Тому, що вони не мали жодної підготовки, фахівців, і адекватних програм у відповідь на існуючу кризу. Але все, що вони мали – це терор. Тому розуміючи мінливість народної любові, а також неможливість у зв’язку з цим втримати владу, вони просто вирішили знищити всіх, хто міг цю владу забрати. Вони у всьому програвали своїм попередникам, крім одного – жорстокість. Ліберальний Керенський дав їм забагато шансів, і вони таких шансів нікому не давали. «Жорстокість на війні є перевагою» - писав Клаузевіц.Україна вступила в нову історичну воронку. Майдан став аналогом лютневої революції 1917, і привів до влади старих політиків з новим порядком денним. Але влада слабка. Вона залежить від суспільних настроїв. Суспільство ж роздроблене в своїх очікуваннях і настроях. Єдине, що його об’єднує – це постійне невдоволення. У відповідь влада намагається вибудувати хистку конструкцію популістичних кроків і олігархічних домовленостей. У влади з’являється ілюзія, що їй це вдається і вона ще більше відривається від реальної ситуації. Складна економічна криза, війна на Сході, буксування реформ, робоча сила, яка тікає, все це не залишає місця самовдоволенню, з яким виступав Порошенко на прес-конференції. Він має переживати. Дуже. І ось чому.70% недовіри до політиків – це і є час більшовиків. Вони чекають цього, оскільки для захоплення влади їм вистачить кількох сотень організованих людей. Важливо те, що через велику недовіру – ніхто не буде захищати і відстоювати стару владу. Тому більшовики використають недовіру для своєї легітимності. Адже людям всеодно хто прийшов, може хоч цим щось вдасться. Далі вони не будуть робити реформи, а будуть накопичувати ресурс, щоб в момент, коли народна любов обернеться проти них – розібратись з опонентами.Давайте чесно, якщо викинути Порошенка, Авакова, Гройсмана і Парубія, чи той хто прийде їм на заміну зможе утримувати народну підтримку більше ніж півроку? Чи не буде через півроку нових Майданів уже проти нової влади? Будуть. А тоді буде нова влада. І так буде тривати доти, доки одного дня, ті хто прийдуть у владу не розв’яжуть терор. Тому, що терор стане єдиним способом для них вижити.Воронка вже крутиться, а більшовики працюють. Сьогодні ми не знаємо, хто виконає їхню роль. Так, як це не знали в травні 1917, коли Ленін, Камєнєв і Троцький були політичними маргіналами, без народної підтримки, належних ресурсів і впливу.Чи можливо вирватись з цієї воронки? Тут я песиміст. Я бачу як навіть розумні раціональні люди, все більше падають в емоційні істерики. Люди плутають своє особисте негативне ставлення до Порошенка і Авакова, із необхідністю давати реальні системні відповіді. Навіть просте питання, хто може обійняти посаду нового міністра – не виникає в цих емоціях. Сьогодні кожному з нас важко назвати 10-20 людей, яким би ми довірили владу в країну, але щодня я бачу бажання всіх викинути, розстріляти і тому подібне, що абсолютно нагадує більшовизм. «Ленінська кухарка» сьогодні звучить так: оголосимо конкурс і оберемо порядних людей. Ні, не оберете. Бо якщо вам важко назвати 10 людей на високі державні посади, де ви візьмете десятки тисяч? Чи по вашому новий міністр МВС по – іншому змусить працювати старих генералів?І все-таки я маю відповідь, як можна було вирватись з воронки:1. Правила гри. Понад усе ми повинні триматись за правила гри. Можна і треба не любити владу, але викинути її можна тільки через вибори. Це потрібно не для цієї влади, а для тієї яка її поміняє. Інакше правилом гри стане викидати владу не через вибори, і це стосуватиметься всіх інших. Аж поки владу не отримають більшовики.2. Боротьба за народ, а не за владу. 70% недовіри – це не про Пороха, а про всіх. І про Гриценка, Садового, і про Тимошенко і Ляшка. Всі хто не здобудуть цієї довіри, будуть приречені на ненависть за лічені місяці перебування у владі.3. Мобілізація і підготовка нових лідерів. Суспільство вже не повірить старим. Повернути довіру до політики і участь у ній можна тільки новими людьми. Їх треба мобілізувати і готувати. Бо можливо саме вони нестимуть тягар консолідації народу, на яку вже не здатні ні влада, ні опозиція.І на завершення. Серед найважливіших цитат з книги Зигаря, це слова Олександра Гучкова «у нас все будет, но все будет поздно». Вони постійно не йдуть у мене з голови. Я думаю про те, що якби сучасні реформи відбувались в епоху Ющенка, то про нас всі писали б книги «Чому Україні вдалося». Але сьогодні пізно для них, і вони не вирішують нашої ситуації. Я бачу як багато цікавих і правильних ініціатив виникає і запускається. Але чим більше крутиться воронка, чим більше емоцій ллється всередину, я думаю – вони не встигнуть.

Другие публикации

Новини компаній